Суд відмовив клієнту ПриватБанку в поверненні 45 276 грн процентів і страховок

Чоловік звернувся до Хорошівського районного суду Житомирської області з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення 45 276 грн як безпідставно набутого майна. Свою позицію він будував на рішенні Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 7 січня 2025 року (набрало законної сили 7 лютого 2025 року), яким банку відмовили у стягненні з нього заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2014 року.

У тій справі суд встановив, що позичальник використав кредитних коштів на 158 136 грн, а на кредитні картки вніс загалом 203 412 грн. Різниця — 45 276 грн. Оскільки банк не довів погодження процентної ставки як складової анкети-заяви від 18.06.2014, чоловік вважав цю різницю безпідставно набутим майном банку і просив повернути її за статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Банк подав відзив із проханням відмовити в позові повністю. Представниця відповідача наполягала: між сторонами є договірні відносини, які виключають застосування норм про безпідставне збагачення, а кредитний договір ніколи не визнавався недійсним чи розірваним.

Суд з'ясував, що 18 червня 2014 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви. А 5 листопада 2021 року позивач електронним підписом (ОТП-паролем) підписав заяву про приєднання до оновлених умов і Паспорт споживчого кредиту зі ставкою 42% річних. Банк наголошував, що вимога повернути кошти після понад десяти років добровільного виконання зобов'язань є суперечливою поведінкою і порушує принцип добросовісності.

Суд погодився з цим підходом. Він зазначив, що між сторонами існують договірні зобов'язальні відносини на підставі анкети-заяви від 18.06.2014, а сам кредитний договір ніколи не визнавався недійсним, неукладеним чи розірваним. Оскільки спірні платежі здійснювалися на виконання чинного договору, правових підстав стягувати їх як безпідставно набуте майно за статтею 1212 ЦК України суд не знайшов.

Окремо суд пояснив преюдиційне значення попереднього рішення: воно встановило лише арифметичні суми використаних і сплачених коштів, а відмова банку у стягненні залишку боргу в 42 962 грн не означає визнання всіх раніше сплачених коштів безпідставно набутими. Суд також застосував доктрину заборони суперечливої поведінки: чоловік понад десять років добровільно вносив платежі, у 2021 році оновив умови кредитування підписом, а повернення коштів зажадав лише після відмови банку в стягненні боргу. Банк 5 травня 2025 року письмово повідомив позивачу, що підстав повертати кошти без відповідного судового рішення немає.

За підсумком розгляду суд відмовив у задоволенні позову про захист прав споживачів повністю, а судові витрати відніс за рахунок держави, оскільки позичальник був звільнений від сплати судового збору як споживач. Суд наголосив, що не застосовує наслідки спливу позовної давності як самостійну підставу для відмови — відмова обґрунтована необґрунтованістю вимог по суті. Рішення можна оскаржити до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Практичний висновок для позичальників: відмова банку в стягненні залишку боргу не автоматично означає, що раніше сплачені проценти й страховки можна повернути. Якщо кредитний договір не визнаний недійсним і ви його виконували, суд може розцінити вимогу повернення коштів як суперечливу поведінку. Якщо плануєте оскаржувати умови кредиту, доцільно робити це щодо чинного договору, а не шляхом повернення вже сплачених сум.