Ставка 15,5% проти інфляції 7,7%: що це означає для кредитів і заощаджень

Рада Національного банку на початку вересня підтвердила чинність Основних засад грошово-кредитної політики, ухвалених два роки тому. Режим гнучкого інфляційного таргетування, ціль 5%, керована гнучкість курсу та орієнтація на високі реальні ставки залишилися без змін, попри те що воєнні, енергетичні та макроекономічні умови суттєво змінилися.

Цифри дають змогу оцінити масштаб рішення. У липні річна інфляція становила 7,7%, тоді як облікова ставка — 15,5%. Розрив між ними сягнув 7,8 відсоткового пункту. Сам регулятор у липневому Інфляційному звіті прогнозує прискорення загальної інфляції до 10% наприкінці року та базової до 9,2%, пояснюючи це подорожчанням енергоресурсів, оплати праці й логістики. Якщо тиск на ціни має переважно витратну природу, подорожчання грошей його не усуває: висока ставка не виробляє електроенергію, не повертає працівників з-за кордону і не відновлює логістику. Вона діє інакше — стримує інвестиції, кредитування та споживчий попит.

Другий чинник, який варто враховувати, — джерело валютної стабільності. У серпні НБУ продав на ринку близько $4,85 млрд, а міжнародні резерви за місяць зменшилися на 5%, до $48,7 млрд. Курс залишається керованим передусім завдяки інтервенціям із валюти, сформованої переважно коштами міжнародних партнерів, а висока ставка лише доповнює цей механізм.

Для позичальників важливіший операційний дизайн НБУ. Ставка за депозитними сертифікатами овернайт фактично відповідає обліковій, а дохідність тримісячних сертифікатів може сягати облікової ставки плюс 3,5 відсоткового пункту — тобто до 19%. У депозитних сертифікатах розміщено близько 561,7 млрд грн банківської ліквідності. Це не означає, що ці кошти автоматично перетворилися б на кредити, проте безризикова дохідність задає альтернативну вартість позики: щоб кредитувати підприємство, банк має отримати дохідність вищу за 15,5–19% з урахуванням ризику, резервування й операційних витрат. Найчутливішими до такої планки є малий і середній бізнес, нові виробництва та інноваційні проєкти без достатньої застави чи доступу до держпрограм.

На тлі жорстких ставок реальний сектор близький до стагнації: за даними Держстату, реальний ВВП у першому кварталі 2026 року зменшився на 0,5% у річному вимірі, а в другому зріс лише на 0,6%. Водночас чисті гривневі кредити бізнесу зростають приблизно на третину в річному вимірі, а частка непрацюючих кредитів скоротилася до 12,5%; банківський сектор у другому кварталі заробив 28 млрд грн прибутку. Приріст кредитів іде з низької бази, значна їхня частина — фінансування обігового капіталу, торгівлі та держпрограм, а повноцінного ринку довгострокового інвестиційного кредиту досі немає.

Практичний висновок для читача випливає з цієї конструкції. Для заощаджень вона поки що вигідна: гривневі інструменти з дохідністю, близькою до облікової ставки, дають реальну дохідність при інфляції 7,7%, тож короткострокові депозити та сертифікати залишаються привабливими, якщо вірити прогнозу НБУ про інфляцію до 10% наприкінці року. Для позичальників і бізнесу ситуація протилежна: ринковий кредит залишається дорогим, і розраховувати варто або на держпрограми здешевлення, як-от «5-7-9%», портфельні гарантії та компенсацію ставок, або на власні кошти й короткі строки окупності. Планувати довгі інвестиційні проєкти за нинішньої вартості капіталу ризиковано, а перегляд Основних засад — із можливим підвищенням цілі інфляції до 7% із відхиленням ±2 відсоткових пункти та обов'язковими критеріями оцінки кредитування економіки — залишається питанням, від якого залежатиме вартість грошей на весь час відновлення.